Стаття

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК ОДНА З ВАЖЛИВИХ УМОВ СТАНОВЛЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ОСОБИСТОСТІ

А.В. Новожилова,

вихователь Криворізької загальноосвітньої школи-інтернату ғ1,

м. Кривий Ріг

Реформування сучасної освіти передбачає перегляд змісту навчання, розробку та впровадження таких форм і методів, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її розумових, духовно-емоційних та фізичних здібностей. У зв’язку з цим процес виховання у дошкільному закладі і навчання у школі має бути адаптований до запитів особистості, соціальна роль якої в міру демократизації та гуманізації суспільства невпинно зростає. Як свідчать сучасні основоположні освітні документи,

278

сьогодні перед освітою стоїть завдання створення такої концепції навчального закладу, де повинні запроваджуватись сучасні педагогічні технології, створюватись належні умови для розвитку здібностей підростаючого покоління. Це відкриває можливість для постійного поглиблення підготовки, цілісності і наступності у навчанні та вихованні підростаючого покоління не тільки на різних етапах навчання дитини у школі, а й упродовж усього життя людини.

Важливу роль у вирішенні зазначених завдань відіграє добре спланована і забезпечена високоякісними дидактичними матеріалами робота

розвитку культури мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, яка дозволить сформувати навички доречного використання формул мовленнєвого етикету, уміння уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, висловити критичні зауваження у такій формі, щоб нікого не образити тощо.

Розвиток мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку все

більше і більше привертає увагу сучасних дослідників у галузі педагогічної

психології. Видатні педагоги й психологи (Л.С. Виготський, В.В. Давидов,

О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, В.О. Сухомлинський та ін.) довели, що творчі

словесні можливості дітей виявляються вже в дошкільному віці. Науковці

відзначають, що   вони  виявляються  в   самостійному  створенні    дитиною

системи   власних   взаємин   зі   світом,   у   перетворенні   навколишнього

середовища і себе в цьому середовищі. Отже, в педагогічному плані головне

тут   полягає   в   усвідомленні   дитиною   себе   як   відкриття,   активного,

перетворюючого початку, що реалізує в процесі цього перетворення свою

особистість  і  свої  окремі  здібності.  Попри  існуючі  відмінності  у  своїх

поглядах  усі  науковці  сходяться  в  одному:  розвиток  дитини  є  процесом

діяльного творення своєї особистості, і розвиток дитячої творчості , а відтак і

культури може бути правильно зрозумілим лише у світлі загальної теорії

психічного розвитку «як процесу засвоєння специфічно людських

279

властивостей і здібностей, що виникають у ході історичного розвитку людства й фіксованих у предметах духовної та матеріальної культури» [2, с.24]. Однак зазначимо, що дитячий розвиток відбувається не у вакуумі, а в особливому просторі, задається контекстом тієї усталеної культури, в якій народилася та формується дитяча особистість. Отже, саме в засвоєнні культури і проявляється творча природа дитини.

Засвоюючи культуру як загальнолюдське й водночас національне надбання, кожний індивід, який вступає у світ культури, набуває загальнолюдської здатності творитися і розвиватися в співдії з подібним до себе. Привласнюючи загальнолюдське багатство, дитина в різних видах своєї діяльності (ігровій, навчальній, мовленнєвій) засвоює його, творчо переосмислює й переробляє це історичне надбання. Творчість як акт виходу за межі обов’язкового проявляється в засвоєнні усталених еталонів соціально-культурного досвіду в умовах буття, що постійно змінюється. Сучасні вчені пропонують розглядати духовний розвиток дитини як особливу форму культурної творчості. Вони вважають, що сучасне розвинуте дитинство проростає на ґрунті сучасної культури, відтворює її характерні риси, а дитина творчо опановує сучасну за змістом і формою мовленнєву культуру, основи теоретичного мислення, нові типи взаємодії світу дорослих та світу дітей.

Важливо пам’ятати, що вже в самому ранньому віці в дитини закладаються основи культури, у тому числі і культури спілкування. Маючи певну базу, людина впродовж свого життя прагне до підвищення своєї культури. Цьому сприяє її бажання постійного пошуку, відкриття чогось нового для себе. Закладена з дитинства в людині культура спілкування і поведінки поступово стає нормою її життя, а згодом вона стане її невід’ємним атрибутом. Мовленнєвий етикет формує поведінку людини, він спонукає її поводитись певним чином відповідно до конкретної ситуації, яка чітко демонструє вплив мови на людину та на її поведінку.

280

Виходячи із сучасного розуміння сутності комунікативного процесу, під культурою мовленнями розуміємо сукупність таких якостей, які найкраще діють на адресата із урахуванням конкретної ситуації, поставлених мети і завдань. До них відносяться: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство і розмаїтість, виразність, правильність, доречність, стилістична довершеність.

Під мовленнєвим етикетом розуміють прийняті суспільством правила мовленнєвої поведінки, систему мовленнєвих формул спілкування. Знання правил мовленнєвого етикету, чітке дотримання їх під час спілкування з іншими сприяє тому, що людина почуває себе під час комунікації більш впевнено і невимушено.

Мовленнєва етика передбачає дотримання мовцем умов успішного спілкування: доброзичливого ставлення до адресата, демонстрації зацікавленості в розмові, емпатії, щирості у формулюванні своїх думок, увазі тощо. Етичні мовленнєві норми реалізуються у спеціальних етикетних формулах і виражаються сукупністю різнорівневих мовних засобів – від певних слів до словосполучень, окремих висловлювань і навіть цілих текстів.

Характерною ознакою цих мовленнєвих формул є те, що вони, як і слова чи стійкі фразеологічні сполуки, у процесі мовлення не створюються, а відтворюються в типових комунікативних ситуаціях. Завдяки їм процес спілкування і взаєморозуміння стає набагато легшим, простішим. Незважаючи на шаблонність етикетних фраз та іноді ритуальний характер їх уживання, мовленнєвий етикет має важливе значення як для кожного члена суспільства, так і для функціонування самої мови. Саме в етикеті мовлення найпомітніше виявляється стан мовної культури, духовної вартості, етичної орієнтації суспільства, характер взаємин між людьми.

Встановлено, що іноді мовленнєвий етикет, культура спілкування впливають на поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж предметний зміст мовлення. Висока культура спілкування полягає не тільки в доречному використанні формул етикету у загальноприйнятих ситуаціях. Вона охоплює

281

комунікативну       поведінку   людини  взагалі.  Тому  етикетність     мовлення

називають витонченістю, люб’язністю людського спілкування.

Уміння й навички мовленнєвого етикету слід прищеплювати дітям,

починаючи  з   дошкільного  віку.   Його  засвоєнню   сприяє    використання

загальновживаних  фраз, словосполучень, стійких  висловів,  моделювання

комунікативних ситуацій різної тематичної спрямованості і стилістичного

забарвлення, практикування вмінь і навичок застосування різноманітних за

формою і змістом моделей, формул мовленнєвого та поведінкового етикету.

доповіді розкривається методика формування вмінь культури спілкування

дітей дошкільного та молодшого шкільного завдяки створенню максимально

наближених  до  життєвих  ситуацій  спілкування,  у  яких  діти  набувають

навичок орієнтуватися у мовленнєвій ситуації, тактовно вести діалог,

доречно використовуючи формули мовленнєвого етикету та збагачуючи свій комунікативний досвід.

Література

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич. – К.:

Академія, 2004. – 344 с.

Гавриш Н.В. Психолого-педагічні основи розвитку дітей молодшого віку/ Н.В. Гавриш //Педагогіка і психологія. – 2000. –ғ12. – С .21-30.

Лобчук О. Формування мовленнєвого етикету у молодших школярів/ О.

Лобчук// Поч. школа, – 2017. – ғ 7. – С.12-16.